Автор: Олег Петришин

Автори:

Серьогіна С. Г., доктор юридичних наук, професор, директор НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, завідувач кафедри державного будівництва НЮУ ім. Ярослава Мудрого, ORCID 0000-0002-0107-834X,

Демиденко Г. Г., доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-1494-2536

Анотація

Анотація. Стаття присвячена аналізу частини творчості філософа і поета, в якій відобразились погляди Г. С. Сковороди на суспільство, людину, її щастя. Виокремлено напрямки філософських пошуків мислителя про істинну сутність людини, її самопізнання, моральні правила суспільного життя, можливість всезагального щастя. Акцентовано увагу на визначенні в його поезіях і діалогах найважливіших моральних правил в особистому і суспільному житті. Проаналізовано ставлення філософа до державного правління, його утопічний начерк гармонійного суспільства в «горній Республіці», його філософію свободи, гідності як основних засад життя.

Ключові слова: Григорій Сковорода, діалог, духовність, сутність людини, моральний закон, права людини, самопізнання, справедливість, свобода, рівність, щастя, філософія.

DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-115-135

Автор:

Жук Н. А., кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник сектору порівняльного правознавства НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-3172-8470

Анотація

Стаття присвячена дослідженню концептології як актуальної та витребуваної сучасними гуманітарними і суспільними науками методології пізнання. ей аналіз здійснений через загальну характеристику концептології як трансдисциплінарного напрямку когнітивної науки, у тому числі, через висвітлення її ключового понятійно-категоріального апарату, феноменальну основу якого складає терміно-поняття «концепт» як унікальна структура знання матеріально-трансцедентного характеру.

Ключові слова: концептологія, методологія пізнання, гуманітарні і суспільні науки, трансдисциплінарність, інтегративний підхід, концепт, трансцендентність, концептосфера, прототип, метафора, концептуалізація, категоризація, концептуальне мислення, концептуальний аналіз, алгоритм моделювання концептів

DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-99-114

Автор:

Рабінович П. М., доктор юридичних наук, професор, завідувач Львівською лабораторією прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-2787-8270

Анотація

У даній статті розглядається проблематика легітимації прав людини. Нами послідовно аналізується три підходи до її осмислення: через утвердження природного характеру прав людини (релігійний контекст), через посилання на його моральну природу (метафізика) та через проголошення прав людини на міжнародному рівні (декларації, прийняті після Другої світової війни). Не відмовляючись від дискурсів минулого, пропонуємо спосіб розгляду питання легітимації прав людини, адекватний вимогам юридичної сучасності. На нашу думку, питання про відношення між правами людини та демократією стосується не стільки інститутів, скільки демократичних процесів та здатності довіряти демократичним настроям. На практиці це означає реалізацію ідеї автономної законотворчості громадян та укорінення прав людини у приватних контекстах. Під автономною законотворчістю маємо на увазі можливість суб’єктів права утвердитися реально і взаємно як авторів норм, прав та інститутів як юридичних, так і політичних. Крім того, права людини потребують прихильності до них людей, які мають зрозуміти, що права людини мають до них безпосереднє відношення. Зрештою, легітимація прав людини на рівні юридичної сучасності пов’язана з подоланням будь-яких дискримінаційних та несправедливих контекстів здійснення людиною своїх прав. Нами підкреслено, що конкретні відповіді, які будуть надані щодо питання про легітимацію прав людини, можуть бути різноманітними та пов’язаними з приватними контекстами, але існування прав людини завжди слід розглядати в перспективі заборони дискримінації.

Ключові слова: легітимність, права людини, декларація, демократичний процес, автономія, законодавство

DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-86-98

Автор:

Рабінович С. П., доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-4144-5439

Анотація

Статтю присвячено обґрунтуванню розуміння основних прав людини як джерела права. Основна увага приділяється аналізу аргументів з прав людини як чинного права. Зроблено висновок щодо змісту основних прав та свобод, їх обсягу, ролі судової та адміністративної практики. Зазначено, що права людини визначають вертикальні відносини між людиною та державою і є знаряддям обмеження влади. Визначення цих прав у правовому акті забезпечує значно надійніші гарантії їхньої реалізації. Права людини тлумачаться і як засади конституційного ладу, і як базис громадянського суспільства та основа сучасної цивілізації. з врахуванням таких підходів щодо осмислення прав людини та їх інтерпретації права людини можна визначити як дефініцію, що міцно пов’язана зі свободою індивіда та є його основою, поняття, яке також відображає цінність і гідність людини й водночас її вимоги мати певні можливості (суб’єктивні права), які дають змогу зробити життя цієї людини справді гідним.

Ключові слова: основні права та свободи, джерела права, правова цінність, держава, Конституція країни

DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-72-85

Автор:

Максимов С. І., доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник сектору теоретико-методологічних проблем організації державної влади НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-3165-8142

Анотація

У статті досліджується теорія природного права, як одна з фундаментальних парадигм в осмисленні права. Здійснюється спроба уточнити ключові положення щодо суті природного права, спростувати деякі упередження щодо трактування його природи і призначення, а також показати можливості й характер практичного застосування положень цієї концепції як певної доктрини. Розглядаються етапи відродження природного права.

Ключові слова: теорія природного права, конституційна реформа, відродження природного права

DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-53-71

Автор:

Данильян О. Г., доктор філософських наук, професор, завідувач сектору теоретико-методологічних проблем організації державної влади НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0001-5308-4664

Анотація

У статті розкривається вплив історичних традицій та подій на формування суспільної правосвідомості українського народу. Проаналізовано генезис інституційних та неінституційних форм правосвідомості в українському суспільстві. Простежено генезис інституційних та неінституційних форм правосвідомості в країні в різні історичні періоди. Зокрема, визначено характерні риси суспільної правосвідомості за часів Київської Русі, Литовсько-польської доби та Російської імперії. Особливості розвитку звичаєвого права як основи розвитку звичаєвого права як основи для неінституційної правосвідомості. Розкрито особливості розвитку звичаєвого права як основи неінституційної правосвідомості українців. Зазначено, що звичаєво-правова ситуація в країні є географічно та хронологічно неоднорідна. Однак, незважаючи на всі відмінності в історичному розвитку Волині, Полісся, Поділля, Наддніпрянщини, Слобожанщини, Півдня України, звичаєві відносини власності є ідентичними в основних рисах ідентичні.

Ключові слова: правосвідомість, історичні традиції, звичаєве право, правосвідомість українського народу

DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-24-39

Автор:

Битяк Ю. П., доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, головний науковий співробітник сектору конституційного та адміністративного права НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0001-9489-7768

Анотація

Питання про зміст суверенних прав та їх співвідношення з суверенітетом не було достатньо розроблено в правовій науці. і питання знаходяться в центрі уваги даної статті. традиційній правовій доктрині суверенітет є категорією, яка виражає зміст і обсяг повноважень держави у внутрішній і зовнішній політиці. Поява нової держави автоматично означає наявність її суверенітету. Втрата суверенітету веде до припинення її існування як суб’єкта міжнародного права. Держави змушені до самообмеження своїх суверенних прав у міжнародному (міждержавному) спілкуванні, але без втрати суверенітету. Як і права людини, суверенні права держави в певному сенсі можна розглядати як природні. Суверенні права пов’язані з існуванням держави і не залежать від інших неправових факторів. Концепція правової рівності держав має наслідком ідентичність і рівність у суверенних правах, якими держави можуть користуватися самостійно. Значення суверенних прав полягає у визначенні та гарантуванні чітко визначених меж свободи держави. Чи можуть суверенні права змінюватися в процесі історичного розвитку держав? Яка «міра» зміни обсягу суверенних прав? і права притаманні державі, і поки суверенні держави відіграють головну роль у міжнародному праві, їхня сила залишається ultima ratio.

Ключові слова: державний суверенітет, права людини, права націй, конституційні права