Автор: Олег Петришин

Автор матеріалу:

Коломоєць Т. О., завідувач лабораторії НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Автори:

Яковюк І. В., доктор юридичних наук, професор, завідувач сектором порівняльного правознавства НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Трагнюк О. Я., кандидатка юридичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця сектору порівняльного правознавства НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Щокін Ю. В., Доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри права Європейського Союзу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

Понад п’ятдесят років спеціалістами в сфері міжнародного публічного права обговорювалися різні формулювання міжнародного екологічного злочину, який називається «екоцид», щоб зупинити завдане ним руйнування навколишнього середовища шляхом встановлення кримінальної відповідальності для осіб, які причетні до ухвалення відповідних рішень. У статті представлено підходи до визначення складу злочину екоциду, досліджено його історію. Пропозиція включити екоцид як п’ятий злочин у Римський статут Міжнародного кримінального суду («Римський статут») є частиною постійних зусиль юристів, спрямованих на посилення захисту навколишнього середовища за допомогою міжнародного кримінального права. У разі прийняття цей злочин стане першим окремим екологічним злочином згідно з Римським статутом. Прихильники цієї ідеї розглядають його як міжнародно-правову норму, що встановлює відповідальність за гуманітарні, екологічні та структурні аспекти екологічної шкоди, які разом загрожують міжнародному миру та безпеці. Його включення до Римського статуту вимагає внесення змін до основних положень Статуту. З огляду на суперечливу зміну, ця стаття піднімає питання щодо її доцільності як норми кримінальної відповідальності та робить висновок, що злочин екоциду є відповідною правовою відповіддю на екологічну шкоду. Цей аргумент базується на структурі екологічної цілісності, яка розуміється як основна норма міжнародного права.

Ключові слова: екоцид; злочин; кримінальне право України; міжнародне кримінальне право; Римський статут; Міжнародний кримінальний суд; екологічна шкода

Автори:

Болдирєв С. В., кандидат юридичних наук, доцент, науковий співробітник сектору муніципального права та місцевого самоврядування НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-3280-3453

Стешенко Т. В., кандидат юридичних наук, доцент, науковий співробітник сектору порівняльного конституційного та муніципального права НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-2002-454X

Овчаренко В. С., студентка 2 курсу магістратури факультету юстиції НЮУ ім. Ярослава Мудрого, ORCID 0000-0002-1493-8468

Анотація

Вже довгий час в Україні триває процес децентралізації і одним з основних його елементів є втілення у національне законодавство принципу субсидіарності. Реалізація даного принципу, закріпленого Європейською Хартією місцевого самоврядування, що можлива також шляхом делегування повноважень, зобов’язує Україну належним чином врегулювати питання делегування повноважень органам місцевого самоврядування. Аналізуючи чинне законодавство в аспекті делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, варто відмітити, що делегуванню підлягає достатньо велика кількість повноважень у різних сферах, при цьому питання фінансування таких повноважень, форми здійснення контролю за їх виконанням, можливість їх відкликання належним чином не регламентовані. Відсутність регламентування форм контролю призводить до втручання у діяльність органів місцевого самоврядування та порушення гарантій їх функціонування, що є неприпустимим згідно з Європейською Хартією місцевого самоврядування. Неможливість відкликання делегованого повноваження також перешкоджає ефективному здійсненню такого повноваження, коли орган місцевого самоврядування з певних об’єктивних причин не може їх здійснювати. Варто також зазначити, що на сьогодні наша країна перебуває на шляху вступу до Європейського Союзу, що, в свою чергу, зобов’язує Україну привести всю свою правову базу у відповідність до acquis communautaire та усунути усі прогалини в законодавстві, в тому числі, у питаннях належного функціонування органів місцевого самоврядування, зокрема в аспекті делегування їм повноважень.

Ключові слова: делегування повноважень, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади, законодавче регулювання, Європейська Хартія місцевого самоврядування

Автор:

Політанський В. С., кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник Сектору теоретико-методологічних проблем організації державної влади НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-4664-8537

Анотація

В статті досліджуються міжнародна та національна практика законодавчого закріплення та регулювання електронного цифрового підпису в процесі здійснення публічного управління та впровадження цифрових технологій. Проаналізовано найбільш поширені визначення електронного цифрового підпису, які зустрічаються у чинних нормативних актах України та в юридичній літературі, а також сформульовано авторський підхід до визначення цього поняття, що ґрунтується на власному розумінні цього поняття, з позиції загальнотеоретичного аналізу. Досліджено практику становлення, розвитку та функціонування електронного цифрового підпису у найбільш успішних країн Європейського Союзу та вивчено особливості законодавчого закріплення електронного цифрового підпису в Україні. Зроблено висновок стосовно реального стану та майбутніх перспектив функціонування електронного цифрового підпису, як в міжнародній практиці так і в Україні.

Ключові слова: електронний цифровий підпис, електронне урядування, технології, Інтернет.