Автор: Олег Петришин

Автори:

Добрянський С. П., кандидат юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-7823-7062

Кокір Я. В., аспірантка юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, ORCID 0000-0001-5067-0844

Анотація

Як відомо однією із найбільш гострих проблем теорії та практики юридичного забезпечення фундаментальних прав та свобод людини виступає питання меж здійснення таких прав. Зокрема, дискусійною та недостатньо дослідженою на сьогодні залишається проблема правового врегулювання меж здійснення репродуктивних прав людини як у міжнародних актах, так і національному законодавстві сучасних держав з цих питань. Чинне законодавство України у сфері правового регулювання репродуктивних прав людини практично не містить системи змістовно-визначених принципів щодо визначення змісту та обсягу реалізації означеної групи прав людини, а існуючі проекти законів, розроблені з метою комплексного врегулювання системи репродуктивних прав людини не враховують правозахисної практики міжнародних, зокрема європейських судових органів з цих питань. Відтак, означені суспільні відносини потребують наукового дослідження та якісного законодавчого регулювання з врахуванням сучасних міжнародних, зокрема європейських, стандартів регулювання меж таких репродуктивних прав людини. Система змістовно визначених меж здійснення європейських стандартів прав людини, як відомо, формується передусім правозахисною практики Європейського суду з прав людини. Відтак, метою статті є встановлення принципів визначення змісту та обсягу репродуктивних прав людини у правозахисній практиці Європейського суду з прав людини задля більш ефективного формулювання національних юридичних інструментів гарантування таких прав людини з максимальним врахуванням європейських стандартів меж здійснення репродуктивних прав людини.

Ключові слова: межі здійснення прав людини, репродуктивні права, Європейська конвенція, практика Європейського суду з прав людини

Автор:

Наконечна А. М., молодший науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-2614-1587

Анотація

У статті проаналізовано фундаментальну та антифундаменталістську концепції прав людини задля з’ясування їх сутності, ролі та місця у буттєвому устрої людського світу. Згідно із фундаментальною доктриною права людини обґрунтовуються, виходячи з парадигми егалітаризму та справедливості; в основі цієї доктрини лежить пояснення всіх прав людини як її моральних прав. Антифундаменталістська концепція прав людини ґрунтується на тому, що сама по собі ідея прав людини є продуктом певної історичної епохи, певного суспільства, відтак вона іманентно не може бути непритаманна цьому феномену.

Ключові слова: права людини, потреби, інтереси, фундаментальна доктрина, антифундаменталістська концепція

Автори:

Рабінович П. М., доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України, завідувач Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-2787-8270

Рабінович С. П., доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-4144-5439

Панкевич О. З., кандидат юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-6636-1330

Анотація

Пропонована стаття має на меті запропонувати авторське інтерпретування загального поняття правової доктрини як концептуально-методологічного фундаменту впровадження в національну правову систему міжнародних стандартів прав людини. Обґрунтовано, що правова доктрина – це цілісна, логічно узгоджена, динамічна система світоглядно-концептуальних поглядів загального, настановчо-спрямовуючого характеру щодо такої людської життєдіяльності, поняття про яку позначається терміном «правова». З огляду на загальновідомий історичний плюралізм праворозуміння, плюралізм правових доктрин є і, вочевидь, надалі буде нездоланним. Теоретичне відмежування доктрин правових від доктрин юридичних не спростовує того, що власні джерела плюралістичності (соціально-потребові й концептуальні) так чи інакше, можуть бути притаманними обом згаданим видам доктрин. Однак, що стосується уніфікованої й моністичної інтерпретації поняття юридичної доктрини, то концептуально-методологічною основою такої інтерпретації може слугувати виключно державо-центристський підхід до праворозуміння.

Ключові слова: наукова доктрина, правова доктрина, юридична доктрина, праворозуміння, правовість

Автор:

Бодрова І. І., кандидат юридичних наук, доцент, заступник директора з наукової роботи НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Анотація

Стаття присвячена визначенню підходів до законодавчого врегулю- вання правового статусу міських агломерацій в Україні та створюваної у їх межах системно-структурної організації місцевого самоврядування. Досліджуються існуючий стан вітчизняної правової політики у сфері функціонування міських агломерацій, моделі правового статусу агломера- цій у зарубіжних країнах, можливі напрями правової інституціоналізації міських агломерацій в Україні та законодавчого регулювання створюваної системи муніципального управління. Окрема увага присвячена аналізу проекту Закону України «Про міські агломерації» (реєстр. № 6743 від 17.07.2017р.).

Ключові слова: міська агломерація, адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування, співробітництво територіальних громад

Автор матеріалу:

Коломоєць Т. О., завідувач лабораторії НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Автори:

Яковюк І. В., доктор юридичних наук, професор, завідувач сектором порівняльного правознавства НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Трагнюк О. Я., кандидатка юридичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця сектору порівняльного правознавства НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

Щокін Ю. В., Доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри права Європейського Союзу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

Понад п’ятдесят років спеціалістами в сфері міжнародного публічного права обговорювалися різні формулювання міжнародного екологічного злочину, який називається «екоцид», щоб зупинити завдане ним руйнування навколишнього середовища шляхом встановлення кримінальної відповідальності для осіб, які причетні до ухвалення відповідних рішень. У статті представлено підходи до визначення складу злочину екоциду, досліджено його історію. Пропозиція включити екоцид як п’ятий злочин у Римський статут Міжнародного кримінального суду («Римський статут») є частиною постійних зусиль юристів, спрямованих на посилення захисту навколишнього середовища за допомогою міжнародного кримінального права. У разі прийняття цей злочин стане першим окремим екологічним злочином згідно з Римським статутом. Прихильники цієї ідеї розглядають його як міжнародно-правову норму, що встановлює відповідальність за гуманітарні, екологічні та структурні аспекти екологічної шкоди, які разом загрожують міжнародному миру та безпеці. Його включення до Римського статуту вимагає внесення змін до основних положень Статуту. З огляду на суперечливу зміну, ця стаття піднімає питання щодо її доцільності як норми кримінальної відповідальності та робить висновок, що злочин екоциду є відповідною правовою відповіддю на екологічну шкоду. Цей аргумент базується на структурі екологічної цілісності, яка розуміється як основна норма міжнародного права.

Ключові слова: екоцид; злочин; кримінальне право України; міжнародне кримінальне право; Римський статут; Міжнародний кримінальний суд; екологічна шкода

Автори:

Болдирєв С. В., кандидат юридичних наук, доцент, науковий співробітник сектору муніципального права та місцевого самоврядування НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-3280-3453

Стешенко Т. В., кандидат юридичних наук, доцент, науковий співробітник сектору порівняльного конституційного та муніципального права НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0002-2002-454X

Овчаренко В. С., студентка 2 курсу магістратури факультету юстиції НЮУ ім. Ярослава Мудрого, ORCID 0000-0002-1493-8468

Анотація

Вже довгий час в Україні триває процес децентралізації і одним з основних його елементів є втілення у національне законодавство принципу субсидіарності. Реалізація даного принципу, закріпленого Європейською Хартією місцевого самоврядування, що можлива також шляхом делегування повноважень, зобов’язує Україну належним чином врегулювати питання делегування повноважень органам місцевого самоврядування. Аналізуючи чинне законодавство в аспекті делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, варто відмітити, що делегуванню підлягає достатньо велика кількість повноважень у різних сферах, при цьому питання фінансування таких повноважень, форми здійснення контролю за їх виконанням, можливість їх відкликання належним чином не регламентовані. Відсутність регламентування форм контролю призводить до втручання у діяльність органів місцевого самоврядування та порушення гарантій їх функціонування, що є неприпустимим згідно з Європейською Хартією місцевого самоврядування. Неможливість відкликання делегованого повноваження також перешкоджає ефективному здійсненню такого повноваження, коли орган місцевого самоврядування з певних об’єктивних причин не може їх здійснювати. Варто також зазначити, що на сьогодні наша країна перебуває на шляху вступу до Європейського Союзу, що, в свою чергу, зобов’язує Україну привести всю свою правову базу у відповідність до acquis communautaire та усунути усі прогалини в законодавстві, в тому числі, у питаннях належного функціонування органів місцевого самоврядування, зокрема в аспекті делегування їм повноважень.

Ключові слова: делегування повноважень, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади, законодавче регулювання, Європейська Хартія місцевого самоврядування