DOI: http://doi.org/10.31359/1993-0941-2022-1-99-114

Автор:

Рабінович П. М., доктор юридичних наук, професор, завідувач Львівською лабораторією прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, ORCID 0000-0003-2787-8270

Анотація

У даній статті розглядається проблематика легітимації прав людини. Нами послідовно аналізується три підходи до її осмислення: через утвердження природного характеру прав людини (релігійний контекст), через посилання на його моральну природу (метафізика) та через проголошення прав людини на міжнародному рівні (декларації, прийняті після Другої світової війни). Не відмовляючись від дискурсів минулого, пропонуємо спосіб розгляду питання легітимації прав людини, адекватний вимогам юридичної сучасності. На нашу думку, питання про відношення між правами людини та демократією стосується не стільки інститутів, скільки демократичних процесів та здатності довіряти демократичним настроям. На практиці це означає реалізацію ідеї автономної законотворчості громадян та укорінення прав людини у приватних контекстах. Під автономною законотворчістю маємо на увазі можливість суб’єктів права утвердитися реально і взаємно як авторів норм, прав та інститутів як юридичних, так і політичних. Крім того, права людини потребують прихильності до них людей, які мають зрозуміти, що права людини мають до них безпосереднє відношення. Зрештою, легітимація прав людини на рівні юридичної сучасності пов’язана з подоланням будь-яких дискримінаційних та несправедливих контекстів здійснення людиною своїх прав. Нами підкреслено, що конкретні відповіді, які будуть надані щодо питання про легітимацію прав людини, можуть бути різноманітними та пов’язаними з приватними контекстами, але існування прав людини завжди слід розглядати в перспективі заборони дискримінації.

Ключові слова: легітимність, права людини, декларація, демократичний процес, автономія, законодавство